Михайло Пономарьов
Алекса Фергюсона називають одним із найуспішніших клубних тренерів світу. Протягом 27 років він працював з одним клубом і виграв 39 трофеїв. Ми розповідаємо про біографію футбольного менеджера, який назавжди увійшов в історію «Манчестер Юнайтед». Стаття включає сімейне життя Фергюсона, шлях до слави й безліч маловідомих фактів.
Алекс виріс у багатоквартирному будинку та грав у футбол у дворі
Александр Чепмен Фергюсон народився в Шотландії, в місті Гован, 31 грудня 1941 року. Батько Олександр допомагав суднобудівнику, а мама Елізабет була домогосподаркою, виховувала Алекса та його молодшого брата Мартіна.
Алекс із дитинства захоплювався футболом. Їхня сім’я жила в багатоквартирному будинку, і Алекс завжди грав у дворі в м’яч зі своїми друзями й братом Мартіном. У 16 років він вперше вийшов на поле у складі аматорської команди «Куїнз Парк Рейнджерс».
У Фергюсона три сини, він одружений вже 55 років
Алекс Фергюсон познайомився зі своєю дружиною Кеті в Манчестері, 1966 року. Цього ж року вони й одружилися, а через 2 роки у них з’явився перший син – Марк. Чергове поповнення в сім’ї відбулося через 4 роки. У 1972 році на світ з’явилися близнюки – Джейсон і Даррен. Сімейне життя Алекса і Кеті у Великій Британії називають одним із найуспішніших шлюбів. Вони разом понад половину століття.
Перший син Алекса Марк – колишній професійний футболіст і менеджер клубу «Пітерборо Юнайтед». Один із близнюків Даррен з 1990 по 1994-й грав у «Манчестер Юнайтед» під керівництвом батька, а з 2015 по 2018 роки очолював клуб «Донкастер Роверс». Джейсон Фергюсон, другий близнюк, колишній професійний гравець у снукер, тричі брав участь у чемпіонатах світу зі снукеру й протягом чотирьох сезонів входив до складу 32 найкращих гравців світу.
Батьки Фергюсона були завзятими курцями та померли від раку легенів. Батько пішов із життя 1979 року, коли йому було 66 років, мати Алекса померла 1986 року, у віці 64 років. Мати пішла з життя, коли Фергюсон пропрацював у «Манчестер Юнайтед» лише три тижні на посаді керуючого справами.
Трансфер Алекса Фергюсона – футболіста встановив рекорд Шотландії
Футбольна кар’єра Алекса почалася в 16 років на позиції форварда в аматорській команді «КПР». За 31 гру Фергюсон забив 20 голів, але навіть це не допомогло йому закріпитися в основному складі команди. У 1960 році Фергюсон перейшов у «Сент Джонстон». Граючи проти «Рейнджерс», Алекс оформив хет-трик, тим самим вразив керівництво «Данфермлайна», який регулярно брав участь у єврокубках у 60-ті роки минулого століття.
У 1964 році Фергюсон підписав свій перший контракт із клубом «Данфермлайн Атлетик», у якому почалася його професійна футбольна кар’єра.
У 1967 році «Рейнджери» викупили Фергюсона за 65 тисяч фунтів. На той момент це була рекордна сума для шотландського футболу. У 1969 році після поразки «Селтіку» з рахунком 0:4 у фіналі Кубка Шотландії Алекса перевели до другої команди «Рейнджерс».
Наступного року Алекс Фергюсон міг переїхати в команду «Ноттінгем Форест», але дружина не хотіла переїжджати до Англії. Тому Фергюсон перейшов у «Фалкірк», де став граючим тренером. Після приходу нового тренера в Алекса забрали тренерські повноваження, і він пішов із команди в «Ейр Юнайтед», у якій і закінчив кар’єру футболіста 1974 року.
«Абердин» Фергюсона обіграв «Реал» і «Гамбург», єдиний у Шотландії завоював Суперкубок УЄФА
Насамперед ім’я Алекса Фергюсона асоціюють з роботою в МЮ, і це, звісно, правильно. Але не варто забувати, що до «Манчестер Юнайтед» він вже був хорошим тренером.
Першою його командою була «Іст Стірлінгшир» з невеликого шотландського містечка Фолкерк. Алекс пропрацював у клубі трохи більше 4 місяців і переїхав у більш відомий клуб «Сент Міррен». Тут проявилися перші таланти Алекса Фергюсона. Він прийшов у команду, коли та перебувала на дні другого дивізіону чемпіонату Шотландії. Всього за 4 роки Фергюсон допоміг команді вийти з аутсайдерів другого дивізіону в переможці першого.
У 1978 році, коли Алексу Фергюсону було всього 36 років, він став головним тренером шотландського «Абердина». Спочатку вік молодого наставника був перешкодою – деякі гравці шотландського клубу просто не сприймали серйозно молодого тренера.
Фергюсон почав працювати в жорсткому форматі не тільки в роздягальні та на футбольному полі, а й за їхніми межами. І це принесло плоди: «Абердин» із Фергюсоном тричі виграв чемпіонат і чотири рази Кубок Шотландії. Також Фергюсон привів команду до перемог у єврокубках: 1983 року у фіналі Кубка володарів кубків «Абердин» обіграв мадридський «Реал», а в грі за Суперкубок переміг німецький «Гамбург».
Завдяки старанням Фергюсона «Абердин» став третім клубом із Шотландії після «Селтіка» і «Рейнджерс», який зміг виграти єврокубок, і єдиною шотландською командою, яка виграла Суперкубок УЄФА.
Спільно з роботою в «Абердині» Фергюсон працював у тренерському штабі шотландської збірної. Для потрапляння на Чемпіонат світу-1986 шотландцям було достатньо в останній грі відбіркового циклу не програти збірній Уельсу. У цій грі футболісти збірної Шотландії за 10 хвилин до фінального свистка поступалися, але зрівняли рахунок з 11-метрового удару на останніх хвилинах матчу і вийшли на Чемпіонат світу.
Наприкінці матчу з Уельсом у головного тренера збірної Джока Стена стався серцевий напад і він помер через кілька годин. Фергюсон погодився очолити команду і повезти її на Мундіаль до Мексики. Під керівництвом Алекса Фергюсона збірна Шотландії програла збірним ФРН (1:2) і Данії (0:1), зігравши внічию зі збірною Уругваю (0:0).
За 4 роки Алекс Фергюсон витягнув «Манчестер Юнайтед» до верхньої частини таблиці Прем’єр-ліги та виборов перший трофей із командою
6 листопада 1986 року Фергюсон переїхав до Англії та став головним тренером «Манчестер Юнайтед». Це сталося, коли Рон Аткінсон (на той момент очолював МЮ) взяв на себе провину за поразку 1:4 від «Саутгемптона» й покинув клуб. Як заміну керівництво обрало Фергюсона, який очолював шотландський «Абердин». Тоді й почалася епоха людини та команди, в якій він пропрацював майже 30 років і став одним із найуспішніших тренерів в історії світового футболу.
Однак успіх прийшов до Фергюсона не одразу. На початку його тренерського шляху в раді директорів обговорювали можливу відставку, але все ж керівництво клубу дало тренеру час.
У перші три роки роботи в МЮ Алекс Фергюсон вибудував дисципліну в команді та витягнув «червоних дияволів» із низів англійського чемпіонату. В 1990 році МЮ виграв свій перший трофей під керівництвом Фергюсона – Кубок Англії, а ще через рік став переможцем Кубка володарів кубків. У 1992-му Фергюсон взяв срібні медалі в чемпіонаті, а в сезоні 1992/93 «Манчестер Юнайтед» став чемпіоном уперше за 26 років. З цього сезону почалася переможна історія «Манчестер Юнайтед» на футбольних полях Англії та Європи.
Алекс Фергюсон створив чотири всесвітньо відомі склади «Манчестер Юнайтед»
За весь час роботи в МЮ Алекс Фергюсон створив кілька команд всередині команди.
Першу команду Фергюсона вважали брутальною
Саме це визначення хочеться використовувати, якщо згадати той МЮ, який досяг своїх перших результатів під керівництвом Алекса Фергюсона. Гарі Паллістер, Пол Інс, Стів Брюс, Деніс Ірвін, Рой Кін буквально вгризалися в суперників, а якщо вони не давали м’яч, то виривали його дуже часто з ногами.
Футболісти, які відповідали за творення, Марк Г’юз, Андрій Канчельскіс, Райн Гіггз, Брайан Робсон, Ерік Кантона, також були бійцями. Найвдаліший трансфер Фергюсона цього часу – воротар Петер Шмейхель. Завдяки цьому трансферу тренер на 8 років забув про проблеми на лінії воріт: за 362 матчі було 162 гри без пропущених голів.
Попри свій характер, гра тієї команди була прямолінійною. На внутрішніх турнірах це не позначалося, багато команд Англії тоді грали в так званий «бий-біжи», а ось на європейській арені цієї якості гри було точно не достатньо. Тоді МЮ не виходив із групи в Лізі чемпіонів, а одного разу навіть поступився у кваліфікації «Галатасараю».
Тоді ж Алекс Фергюсон прийняв рішення різко омолодити склад.
Про другу команду говорили: «Нічого не можна виграти з дітьми»
У 1995 році влітку МЮ продав Канчельскіса, Інса, Г’юза і нікого не купив натомість. До основного складу команди потрапили вихованці клубу: брати Невілли, Девід Бекхем, Пол Скоулз і Нікі Батт.
Після поразки МЮ в першому ж матчі чемпіонату проти «Астон Вілли» на Алекса Фергюсона налетіло безліч критики. Тоді й прозвучала відома фраза спортивного коментатора Алана Гансена «Нічого не можна виграти з дітьми».
Однак наприкінці чемпіонату «Манчестер Юнайтед» став чемпіоном і привіз додому Кубок Англії. Наступного року клуб знову виграв чемпіонат, а в Лізі чемпіонів дійшов до півфіналу.
У Фергюсона була мрія – перемогти в головному єврокубковому турнірі, тому він активно продовжував працювати з трансферами.
У команді з’явилася гідна зміна – Енді Коул і Дуайт Йорк, які на двох у сезоні 1998-99 забили понад 50 м’ячів, а також два «джокери»: Оле-Гунар Сульшер і Тедді Шерінґем, які прославилися вміннями виходити на заміну й забивати вирішальні голи. Саме вони, вийшовши на заміну у фіналі Ліги чемпіонів-1999, принесли перемогу «Манчестер Юнайтед» у божевільному матчі, в якому вони буквально вирвали трофей з рук «Баварії», забивши два м’ячі в додатковий час.
У цьому сезоні команда Алекса Фергюсона здобула «требл», а гравці МЮ носилися як одержимі, вони не бачили перед собою жодних перешкод і в них усе виходило.
Після успішного сезону в 1999 королева Єлизавета II посвятила Алекса Фергюсона в лицарі й він отримав до імені приставку «сер».
Команда Руні та Роналду виграла ЛЧ у 2008 році
Кріштіану Роналду перейшов зі «Спортинга» перед стартом сезону 2003-04, а за рік з «Евертона» прийшов Вейн Руні, якому було на той момент 17 років. Цю пару гравців Фергюсон сприймав як єдину зв’язку та наводив як приклад на трансферному ринку. Дует цих атакувальних гравців допоміг «Манчестер Юнайтед» виграти Лігу чемпіонів у 2008 році. Сер Алекс виділяв риси, які привернули його в кожному з них: лідерство, здатність вирішувати результати матчів поодинці, відповідність ідеалам клубу.
Звичайно ж у тому складі були й старожили: Скоулз, Гіггз, Батт, Гарі Невілл, центральні захисники Фердинанд і Відіч, а також Каррік, Нані, Евін ван дер Сар, Евра, Харгрівз, Тевес.
Четверта команда Алекса Фергюсона стала останньою в його тренерській кар’єрі
В останні роки тренерської кар’єри Фергюсона найяскравішою зіркою був Робін ван Персі, якого забрали зі складу «Арсеналу» – одного з головних конкурентів того часу. Наприкінці сезону 2012-13 сер Алекс Фергюсон виграв із «Манчестером» 13-й титул чемпіона АПЛ і оголосив про завершення кар’єри тренера. Прощальний матч останнього туру АПЛ проти «Вест Бромвіча» закінчився з рахунком 5:5.
Фергюсон продав Девіда Бекхема через інтервʼю
Фергюсон любив Бекхема, захоплювався ним наче власним сином, проте вважав його одним із головних своїх розчарувань. Конфлікт, який привернув загальну увагу, трапився взимку 2003 року в матчі 5-го раунду Кубка Англії на «Олд Траффорд» у грі проти лондонського «Арсеналу». Тоді «Манчестер Юнайтед» програв 0:2, а Бекхем не допоміг захисникам, коли «Арсенал» забивав другий гол. Після матчу в роздягальні Фергюсон критикував Бекхема. Девід стояв за кілька метрів від тренера, між ними лежали бутси гравців. Алекс Фергюсон зі злості штовхнув бутсу, яка полетіла в обличчя Бекхему.
Помилка Девіда полягала в тому, що він дозволив журналістам на наступний сфотографувати свою рану та дав інтерв’ю. Після таких дій тренер «Манчестер Юнайтед» ухвалив рішення продати його.
Фергюсон вигнав Роя Кіна з МЮ за спробу керувати клубом
Стосунки тренера з ірландцем уперше зіпсувалися на зборах команди влітку 2005 року. Кін висунув Фергюсону претензії щодо організації: футболістові не сподобалися будиночки, в яких футболісти жили в міжсезоння. На його думку, вони були занадто низької якості.
У жовтні 2005 року МЮ з тріском програв «Мідлсбро» з рахунком 1:4. Гарі Невілл після матчу мав іти на інтерв’ю, але Кін умовив його піти до журналістів замість нього. Алекс не надав цьому особливого значення і дав добро ірландцеві.
У легендарному інтерв’ю капітан МЮ розніс усіх гравців, які вийшли на поле. Після цього шотландець розкритикував дії Роя і сказав, що гравцеві потрібно піти з МЮ. Уся команда була в шоці, але Фергюсон вважає, що вчинив правильно. На його думку, жоден гравець не може бути авторитетнішим, ніж тренер. Рішення сера Алекса було непохитним – якщо футболіст починає керувати клубом, то з ним потрібно розлучитися.
Фергюсон допоміг Кріштіану Роналду: з адаптацією в МЮ, завоювати перший «Золотий мʼяч», перейти в «Реал» зіркою
Кріштіану демонстрував у «Манчестер Юнайтед» чудові результати, тому у Фергюсона для Роналду не було інших слів, крім похвали. Португалець заслужив це своїм ставленням до футболу: часто після ігор, коли всі йшли в роздягальню, Роналду залишався один на полі, відпрацьовував пенальті та штрафні удари або йшов до тренажерного залу.
Але стосунки між футболістом і тренером не завжди були безхмарними. Невеликі розбіжності трапилися на самому початку кар’єри Роналду, коли Фергюсон відправив його на лаву запасних – так тренер намагався пом’якшити адаптацію Кріша в нових умовах.
У червні 2008 року Роналду оголосив про своє бажання перейти в мадридський «Реал», але вже в серпні повідомив, що залишиться в «Юнайтед» ще мінімум на один рік – Фергюсон попросив Роналду провести ще один сезон у Манчестері.
Сезон 2008-09 став для португальця особливим: у листопаді 2008 року він забив свій 100-й гол за МЮ, отримав «Золотий м’яч» за підсумками 2008 року, виграв Клубний чемпіонат світу, у січні 2009 року здобув нагороду «Гравець року ФІФА», став володарем премії імені Ференца Пушкаша за найкращий гол року у ворота Порту в 1/4 фіналу ЛЧ.
У червні 2009 «Юнайтед» прийняв пропозицію «Реала» й Роналду перейшов у мадридський клуб за 80 млн фунтів стерлінгів. Фергюсон вважав відхід португальця величезною втратою для команди, але під час прощання заявив, що найкращі роки Роналду ще попереду.
У 2007 році Кріштіану Роналду зустрічався з моделлю і фанаткою МЮ Джеммою Аткінсон. У 2022 році Роналду вже не перебирає моделей, а живе з однією дівчиною. Ми написали про сім’ю Роналду та розповіли, скільки в нього дітей.
За Фергюсона у «Манчестер Юнайтед» зʼявився «Фергі-тайм»
МЮ під керівництвом Алекса Фергюсона перемагав і рятував матчі, забиваючи на останніх хвилинах. Це відбувалося настільки часто, що серед журналістів з’явилося таке поняття як «Фергі-тайм». Якщо матч складався невдало, Алекс Фергюсон підходив до бічної лінії і показував на годинник, ніби казав: «Хлопці, час настав. Ідіть забивати». А хлопці слухалися, йшли і забивали.
31 грудня 2016 року «Манчестер» грав проти «Мідлсбро» в 75-й день народження сера Алекса й переміг з рахунком 2:1 саме в «Фергі-тайм», забивши на 85-й і 87-й хвилинах.
Цікаві факти: чого ви могли не знати про Алекса Фергюсона
- Трансфер Фергюсона 1967 року з «Данфермлін Атлетик» у «Глазго Рейнджерс» за 65 000 фунтів – найдорожчий для шотландського футболу.
- Фергюсон допоміг МЮ виграти 39 трофеїв, 13 з яких – чемпіонські титули.
- За тренерську кар’єру Алекс Фергюсон виплатив штрафів на суму понад 100 000 фунтів за критику арбітрів і був дискваліфікований на півтора десятка матчів.
- Алекс Фергюсон 11 разів ставав найкращим тренером англійської Прем’єр-ліги.
- На домашньому стадіоні МЮ встановлено пам’ятник серу Алексу. Трибуну також назвали на його честь.
- Сер Алекс – почесний громадянин трьох міст: Абердина, Глазго та Манчестера.
- У 2015-му BBC зняв документальний фільм «Алекс Фергюсон. Секрети успіху».
Усі трофеї та титули Алекса Фергюсона
Двічі Алекса Фергюсона визнавав найкращим тренером світу – 1993-го й 1999-го, а повний список його титулів і досягнень має вражаючий вигляд.
Клубні досягнення
| Нагорода | Дата |
| Найкращий менеджер року англійської Прем’єр-ліги (10) | 1993–94, 1995–96, 1996–97, 1998–99, 1999–2000, 2002–03, 2006–07, 2007–08, 2008–09, 2010-11 |
| Найкращий менеджер місяця англійської Прем’єр-ліги (26) | серпень 1993, жовтень 1994, лютий 1996, березень 1996, лютий 1997, жовтень 1997, січень 1999, квітень 1999, серпень 1999, березень 2000, квітень 2000, лютий 2001, квітень 2003, грудень 2003, лютий 2005, березень 2006, серпень 2006, жовтень 2006, лютий 2007, січень 2008, березень 2008, січень 2009, квітень 2009, вересень 2009, січень 2011, серпень 2011, жовтень 2012 |
| Зал слави англійського футболу | 2002 |
| Менеджер року за версією Асоціації футбольних менеджерів (LMA) | 1998–99, 2007–08, 2010-11, 2012-13 |
| Менеджер декади за версією Асоціації футбольних менеджерів (LMA) | 1990-ті роки |
| Менеджер року Ліги чемпіонів УЄФА | 1998–99 |
| Премія «Тренер року» за версією BCC Sport Personality | 1998–99, 2007–08 |
| Премія Асоціації футбольних письменників | 1996 |
| «Тренер року» за версією журналу World Soccer Magazine (4) | 1993, 1999, 2007, 2008 |
| «Тренер року Onze d’Or» за версією журналу Onze Mondial (3) | 1999, 2007, 2008 |
| «Тренер року» за версією Міжнародної федерації футбольної історії та статистики (IFFHS) | 1999, 2008 |
| Премія за заслуги Асоціації професійних футболістів | 2007 |
| Премія «Команда року» за версією Laureus World Sports Award | 2000 |
| Тренер команди року УЄФА | 2007, 2008 |
| Президентська премія ФІФА | 2011 |
Особисті досягнення
| Турнір | В якому році виграв |
| АПЛ (13) | 1992/93, 1993/94, 1995/96, 1996/97, 1998/99, 1999/2000, 2000/01, 2002/03, 2006/07, 2007/08, 2008/09, 2010/11, 2012/13 |
| Кубок Англії (5) | 1990, 1994, 1996, 1999, 2004 |
| Кубок ліги (4) | 1992, 2006, 2009, 2010 |
| Суперкубок Англії (10) | 1990, 1993, 1994, 1996, 1997, 2003, 2007, 2008, 2010, 2011 |
| Чемпіонат Шотландії (3) | 1985, 1984, 1980 |
| Перший дивізіон шотландської Футбольної ліги | 1977 |
| Кубок Шотландії (4) | 1986, 1984, 1983, 1982 |
| Кубок шотландської ліги | 1986 |
| Ліга чемпіонів (2) | 1999, 2008 |
| Кубок володарів кубків (2) | 1983, 1991 |
| Суперкубок Європи (2) | 1983, 1991 |
| Міжконтинентальний кубок | 1999 |
| Клубний чемпіонат світу | 2008 |
